Режисер: Олег Карнасюк
Ведучий: Дмитро Табачник
Телеканал Інтер
У 1017 році, коли Ярослав, син Володимира Великого, приїхав на князювання до Києва з Новгорода, перед його очима постало згарище пожежі. У середні віки така трагедія сприймалася як знамення — і кияни, і сам Ярослав уважали пожежу знаком того, що саме небо налаштоване проти князя, і нічого доброго його князювання не провіщає — ані йому, ані народу Русі.
Мине всього лише два десятиліття, і столиця імперії Ярослава — Київ — перевершить за своїми розмірами будь-яке інше відоме європейське місто, як-от Париж або Лондон, і досягне параметрів Константинополя. По суті, Київ називали другим Константинополем, над яким височіла пишна краса власної Святої Софії.
Фільм розповість про розквіт Київської Русі в епоху Ярослава Мудрого, про закони, які він дав своїй державі, про битви, які він очолював. Зокрема, Ярослав раз і назавжди покінчив з печенігами — у 1036 році відбулася генеральна битва, після якої печеніги більше ніколи не нападали на Русь — на честь цієї перемоги було зведено Софійський собор.
Особливу увагу приділено його доньці Анні, яка стала королевою Франції й фактичною правителькою країни до 1074 року, зокрема її романам, а також її синові — французькому королеві Пилипу, гідному продовжувачеві королівської династії.
Не обминуть творці стрічки й загадку, пов'язану з нормандськими сагами, які, за деякими відомостями, обвинувачують Ярослава («Ярицлейва») у тім, що він був замовником убивства свого брата Бориса («Бурицлейва»), та спробують розібратися в цій сумнівній версії подій тисячолітньої історії.
Але основною темою фільму будуть пошуки бібліотеки Ярослава, що, мов Грааль, символізує мудрість цього великого государя. На одній з книг Ярослава — Євангелії старослов'янською мовою, яке Анна Ярославівна привезла із собою до Франції як посаг — аж до кінця XVIII століття під час помазання на престол присягали усі до одного французькі королі.
На думку ведучого Дмитра Табачника, чимало державницьких ідей Ярослава Мудрого не втратили актуальності й через тисячу років. «Кияни полюбили його за те, що він міг дати їм спокій і впевненість у завтрашньому дні, — каже «адвокат». — Він намагався підтримувати мирні взаємини з усіма сусідами як на заході, так і на сході — це теж можна взяти до уваги сьогодні. Він намагався прикрасити землю найбільшими архітектурними спорудами, які пережили століття. А взагалі-то кожна людина оцінюється за її спадщиною, а не за бажанням. Отож, у всій українській історії Ярослав Мудрий був найбільш успішною людиною, чиї бажання збігалися з їхньою реалізацією».
