Володи́мир Святосла́вич (давньорус. Володимѣръ Свѧтославичъ), також відомий як Володимир Великий, Володимир Святий; у сагах — Вольдемар, конунг Хольмгарду (960 — 15 липня 1015) — руський князь із династії Рюриковичів. Великий князь київський (979–1015), правитель і хреститель Київської Русі. Новгородський князь (970–988). Наймолодший син, незаконнонароджений син київського князя Святослава Ігоровича від коханки-ключниці Малуші. Онук київської княгині Ольги, батько київського князя Ярослава Мудрого. Молодший брат і наступник київського князя Ярополка Святославича.
Захопив київський престол після міжусобної боротьби з братом (977–979). 988 року прийняв хрещення під іменем Василь, розпочав християнізацію Київської Русі, встановивши Київську митрополію Константинопольського патріархату. Приєднав до своєї держави землі в'ятичів (982), ятвягів (983), радимичів (984), білих хорватів (981). Воював проти булгарів (985), греків (988), вірменів (1000), поляків (1001), печенігів (996, 1015). Розширив межі столиці Києва, збудував Десятинну церкву (996). Першим із руських князів розпочав карбувати власну монету. Заснував фортифікаційні міста — Володимир (988), Переяслав (992) та інші. Використовував особистий знак «тризуб», що став у ХХ столітті гербом України.
