Про побут козаків в самій Січі та про життя осілих запорожців по зимівниках і хуторах дивіться у нашому історичному матеріалі в 33 випуску програми «Козацька звитяга». Заселення великого Степу козаками відбувалося поступово приблизно з кінця 15 століття. Водночас із промислами тут виникали зимівники (постійні поселення козаків). У документі, датованому 15 січня 1655 року і названому універсалом Богдана Хмельницького, згадується, що на території від ріки Орелі (на північ від порогів) «вниз до самих степів ногайських і кримських козаки запорозькі свої зимівники мали» ще до гетьмана Предслава Лянцкоронського, тобто на самому початку XVI століття. Зимівники складалися із загонів, кошар і хат, зроблених з очерету і обмазаних глиною, а також із землянок, частина яких використовувалась взимку для худоби і коней. При зимівниках були запаси корму — стоги сіна, а також пасіки. У 18 столітті Військо Запорозьке вело активну торгівлю не лише з містами Гетьманщини, а й з іншими країнами. Часи великих війн та масштабних походів минули, козаки все більше ставали осілими, заводили сім’ї, великі господарства, мали найману робочу силу з сіроми, тобто бідних товаришів. Тих же козаків, які воліли жити в поселеннях, а не на Січі, січове товариство називало гніздюками, сиднями, баболюбами. З середини 17 століття, вже на Чортомлицькій Січі, почали будуватись стаціонарні курені, стіни яких випліталися із хмизу, потім обпліталися очеретом та обмазувалися глиною. На останній Січі курені були вже зрубні, із дерева. Тему коментують: Олександр Мірущенко – завідувач Музеєм Запорозького козацтва НЗ «Хортиця» і Михайло Чередниченко – завідувач експозиційним відділом НЗ «Хортиця».
