Музика та слова Романа Савицького
ВСГ 1965 Д-00016558
Кліп виготовлено © Viktor Ostafeychuk
Із давніх вже давен, на полонині, ген,
Є квіточка ромен, що зір манить.
Цю квітку запашну, чаклунку чарівну
Дала ти, щоб одну тебе любить.
І я люблю з тих пір тебе, дівчино з гір,
Спокою вже, повір, мені нема.
Бо довгі ночі, дні, і на яву, і в сні,
Мов шепче хтось мені, любить дарма.
Кохання два слівця — де сонячні серця,
А безнадійність ця — глибокий жаль.
Від надаремних мрій тьмяніє розум мій,
Дівчина чорних вій — моя печаль.
Та стільки раз в житті стрічаю гори ті
Надхмарні і круті — красу свою.
Завжди у квітці тій маленькій дорогій
Я бачу образ твій — любов мою.
Люблю тебе, дівча із полонини,
Замріяною квіткою назвав
Тобі наймення чарівливе дав,
Бо думаю про тебе щохвилини.
Тебе люблю я, квітко з полонини,
Ти перше посміхнулася мені,
Як теплі сонця промені ясні,
Як пісня із карпатської вершини.
Минають літечка, засохла квіточка,
Що біля серденька її поклав.
Вже більш не бачену, в цвіт закосичену,
Тебе утрачену, я знов згадав.
Бо ти, як перший цвіт зробила ранній світ
У серці юних літ що не згасав.
Та я не знав і сам, що в полонині там
Ромен ще звуть ім'ям «люби мене».
Та я не знав і сам, що в полонині там
Ромен ще звуть ім'ям «люби мене»...
Кадри з х/ф «На зелёной земле моей» (1958, Одеська к/ст)