Жив та був собі козак, зірвиголова,
Та сподобалась йому жінка другова.
Ніби досі і не жив, відшукав траву,
Попри Бога зворожив жінку другову.
Довелось іти на Січ під хоругвами,
Та не з ним була в ту ніч жінка другова.
Сумно шабельки дзвенять, пил та згарище,
Ідуть на ворожу рать два товариша.
Втричі більше ворогів, друг знесилений,
Пролунало поміж гір: «Прощай милая».
Козак коника обняв, б'є попругою,
Кулю на себе прийняв, яка другові.
Поверталися на Січ під хоругвами,
Гірко плакала в ту ніч жінка другова.
